Вибори до Європейського парламенту 2014

Європейський Союз

Це одна із статей, що входять до серії: Політичний устрій Європейського Союзу

Європейський парламент Голова: Роберта Мецола Найбільші фракції: Манфред Вебер: ЄНП Іратхе Гарсія: СіД 9-а сесія Депутат Європарламенту (705) 2019—2024 Бюро: Заступники Голови Квестор Конференція Законодавча процедура Комітети

Рада ЄС Головування: Швеція У складі: Загальна політика Зовнішня політика Економічна політика Єврогрупа Законодавча процедура Голосування Секретаріат Генеральний секретар Комітет

Європейська рада Голова: Шарль Мішель Партії Саміти

Європейська комісія Комісія фон дер Ляєн Президент: Урсула фон дер Ляєн Віцепрезиденти Комісари Генеральний секретар

Суд ЄС Суд ЄС Суд загальної юрисдикції Трибунал цивільної служби Члени суду Постанови

Інші установи Центральний банк: Голова ЄСЦБ Євро EMU Єврозона Європейський суд аудиторів: Бюджет ЄС OLAF Інвестиційний банк Комітет регіонів СЕК Омбудсмен Інші органи Агентства Національні парламенти

Внутрішня політика Бюджет «Чотири свободи»: Економічна зона Спільний ринок Зона FS&J Шенген Політика: Сільськогосподарська Енергетична Рибна Регіональна Громадянство: Ідентичність Пан'європеїзм Євроскептицизм Інтеграція: Наддержавність Єврофедералізм СШЄ Європа різних швидкостей Право на неучасть Тісніша співпраця Вихід із ЄС

Зовнішня політика Верховний представник: Жозеп Боррель Служба зовнішніх справ Спільна зовнішня політика Безпека та оборона Розширення

Вибори 1979, 1984, 1989 1994, 1999, 2004 2009 2014 2019 Політичні партії: ЄНП СіД ЄКР АЛДЄ ЄВА ЄКР ЛЗП Зелені — ЄВА ЄОЛ/ЛЗП ЄСПД Незалежні Виборчі округи Референдуми

Право Спільні досягнення: Верховенство Субсидіарність Договори: Римські договори (1957) Договір злиття (1965) Єдиний європейський акт (1986) Маастрихтський договір (1992) Амстердамський договір (1997) Ніццький договір (2001) Лісабонська угода (2007) Хартія основних прав Членство п о р

Вибори до Європейського парламенту 2014 — восьмі за рахунком вибори депутатів до Європейського парламенту, що відбулися в країнах Європейського Союзу з 22 до 25 травня 2014 року.

Важлива новація цих виборів — той факт, що вперше висуваються кандидати на посаду президента Єврокомісії. Серед них були Жан-Клод Юнкер від Європейської народної партії, Мартін Шульц від Партії європейських соціалістів, Гі Вергофстадт від Альянсу лібералів і демократів за Європу, Ска Келлер і Жозе Бове спільно від Європейської партії зелених та Алексіс Ципрас від Партії європейських лівих.^[1]

Вибори відбулися в усіх 28 країнах ЄС. Першими голосували громадяни Нідерландів та Великої Британії — 22 травня. Наступного дня голосували жителі Ірландії. 24 травня вибори відбувалися у Латвії, Мальті, Словаччини та на Французьких заморських територіях. У Чехії вони проходили два дні протягом 23-24 травня. У решті країн, серед яких Австрія, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція (детал.), Угорщина, Італія, Литва, Люксембург, Польща, Португалія, Румунія, Швеція, Словаччина та Іспанія, голосування відбулися в неділю, 25 травня.

За результатами виборів головною новиною стала зростання популярності так званих «євроскептиків», попри те проєвропейські сили в парламенті зберегли більшість. Дві найбільші проєвропейські партії Європейська народна партія та Прогресивний альянс соціалістів і демократів отримали відповідно 214 та 189 місць з 751 у Європарламенті. Решту партій отримали такі результати: Альянс лібералів і демократів за Європу — 66 місць; Зелені — Європейський вільний альянс — 52; Європейські консерватори та реформісти — 46; Європейські об'єднані ліві — Ліво-зелені Півночі — 42; Європа свободи та демократії — 38; незалежні депутати — 104.

Щодо посади президента Єврокомісії питання залишалось відкритим. За результатами переговорів між двома найбільшими партіями ними могли стати Жан-Клод Юнкер або Мартін Шульц. Лідери країн ЄС висунули кандидатуру Юнкера як нового президента Єврокомісії^[2]. Європарламент проголосував за його призначення^[3].

Явка серед 400 мільйонів потенційних виборців у Євросоюзі була трохи більшою, аніж на минулих виборах, і складала близько 43,1 відсотка в середньому по ЄС. Найнижчу явку — лише 13 відсотків — зафіксували в Словаччині.^[4]

Попри прогнозоване зростання популярності ультраправих партій, популістів та євроскептиків на цих виборах, для деяких країн ЄС результати голосування перевершили прогнози. Так, у Франції правопопулістська партія Національний фронт, лідером якої була Марін Ле Пен, залишила позаду провідну партію соціалістичного президента країни Франсуа Олланда. До Європейського парламенту Ле Пен надішле понад 25 депутатів. На виборах у Великій Британії перемогу здобула правопопулістська Партія незалежності Сполученого Королівства. У Данії, Ірландії, Болгарії та Греції виборці також не підтримали керівних у цих країнах партій. У Греції за результатами голосування найбільше голосів отримала ліворадикальна партія СІРІЗА. Хороші показники неонацистської партії «Золотий світанок» у Греції та ксенофобської «Йоббік» в Угорщині.

Однак під час цих виборів у деяких країнах Євросоюзу проявилася і протилежна тенденція. У Німеччині, Австрії, Італії, Нідерландах, Румунії, Польщі та інших країнах національні партії влади загалом здобули перемогу. А в охопленому кризою Кіпрі перемогла відверто проєвропейська партія, котра підтримує запровадження болючих заходів економії.^[4]

• Вибори до Європейського парламенту
• Депутат Європейського парламенту
• Округи Європейського парламенту

• Офіційний вебсайт [Архівовано 7 червня 2015 у Wayback Machine.]
• Вибори до Європарламенту 2014 [Архівовано 25 травня 2014 у Wayback Machine.] стрічка новин на euronews

п о р Вибори до Європейського парламенту 1979 Бельгія  • Велика Британія  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Італія  • Люксембург  • Нідерланди  • Франція  • ФРН 1984 Бельгія  • Велика Британія  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Італія  • Люксембург  • Нідерланди  • Франція  • ФРН • Додаткові: Іспанія 1987  • Португалія 1987 1989 Бельгія  • Велика Британія  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Іспанія  • Італія  • Люксембург  • Нідерланди  • Португалія  • Франція  • ФРН 1994 Бельгія  • Велика Британія  • Німеччина  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Іспанія  • Італія  • Люксембург  • Нідерланди  • Португалія  • Франція • Додаткові: Швеція 1995 • Австрія 1996  • Фінляндія 1996 1999 Австрія  • Бельгія  • Велика Британія  • Німеччина  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Іспанія  • Італія  • Люксембург  • Нідерланди  • Португалія  • Фінляндія  • Франція  • Швеція 2004 Австрія  • Бельгія  • Велика Британія  • Угорщина  • Німеччина  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Іспанія  • Італія  • Кіпр  • Латвія  • Литва  • Люксембург  • Мальта  • Нідерланди  • Польща  • Португалія  • Словаччина  • Словенія  • Фінляндія  • Франція  • Чехія  • Швеція  • Естонія • Додаткові: Болгарія 2007  • Румунія 2007 2009 Австрія  • Бельгія  • Болгарія  • Велика Британія  • Угорщина  • Німеччина  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Іспанія  • Італія  • Кіпр  • Латвія  • Литва  • Люксембург  • Мальта  • Нідерланди  • Польща  • Португалія  • Румунія  • Словаччина  • Словенія  • Фінляндія  • Франція  • Чехія  • Швеція  • Естонія • Додаткові: Хорватія 2013 2014 Австрія  • Бельгія  • Болгарія  • Велика Британія  • Угорщина  • Німеччина  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Іспанія  • Італія  • Кіпр  • Латвія  • Литва  • Люксембург  • Мальта  • Нідерланди  • Польща  • Португалія  • Румунія  • Словаччина  • Словенія  • Фінляндія  • Франція  • Хорватія  • Чехія  • Швеція  • Естонія 2019 Австрія  • Бельгія  • Болгарія  • Велика Британія  • Угорщина  • Німеччина  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Іспанія  • Італія  • Кіпр  • Латвія  • Литва  • Люксембург  • Мальта  • Нідерланди  • Польща  • Португалія  • Румунія  • Словаччина  • Словенія  • Фінляндія  • Франція  • Хорватія  • Чехія  • Швеція  • Естонія 2024 Австрія  • Бельгія  • Болгарія  • Угорщина  • Німеччина  • Греція  • Данія  • Ірландія  • Іспанія  • Італія  • Кіпр  • Латвія  • Литва  • Люксембург  • Мальта  • Нідерланди  • Польща  • Португалія  • Румунія  • Словаччина  • Словенія  • Фінляндія  • Франція  • Хорватія  • Чехія  • Швеція  • Естонія